-------------------

тихо і спокійно. і від цього невимовно страшно. хочеться забратися по ковдру, як колись в дитинстві, і сидіти там до тих пір, поки не почуєш людей... людей справжніх, а не голоси... незрозумілі, ледве чутні, наполегливі, невблаганні...

а потім, з часом, ти починаєш усвідомлювати, що ці голоси - то всього лише твоя уява, і все, що вони так наполегливо тобі шепотіли - лише факти, що залежалися в твоїй підсвідомості, які стрімко рвуться на поверхню. вони вирішили, що вже час тобі їх усвідомити і прийняти нарешті себе таку, яка ти є.

і ковдра ніколи не рятувала, адже правда? і спроби напитися залишалися марними. а спілкування з людьми лише погіршувало положення, оскільки примножувало думки.

а зараз знову тихо і спокійно. ні. просто тихо і спокійно.