. посміхайся! самдеі ві віл даі

я умер…
мама, я умер!!!

розмова з самим собою... і кожне слово ніби вигадане, проте так боляче /навіть коли вона казала ,ета самає, даваі астанємся друзьямі’, не було так боляче як зараз/

а потім ти відкриваєш очі в лікарняній палаті. і ще не зовсім отямився, проте розумієш, що це вже більше не ти, а незрозумілий кусок м*яса... а над тобою стоять батьки і плачуть. і ти крізь сльози благаєш ,будь-ласка, вбийте мене! краще смерть, ніж таке існування...’

раптом знайомий звук /ніби то твої бєрци впали/... мамка втратила свідомість

весняне поле...  купа квітів довкола, кожна квітка дарує свій аромат лише тобі. ти один... лежиш на спині і граєшся білими пухнастими хмарками. все так, ніби весь цей світ належить лише тобі...

а чому ні?!

нет, я все еще живой!!!
все еще…